Жінка-Коробка

Я – жінка-коробка. Кожного ранку я прокидаюсь у своїй шпаківні, яку чомусть називають словом «квартира». Я розплющую очі і бачу навколо стіни і стелю. Мені деколи здається, що коли я добре витягну руку, то зможу до тієї стелі доторкнутись.

Здається, навіть мій кіт, який значно менший за мене і програє за рівнем інтелекту, усвідомлює, що тут щось не те. Деколи він розганяється з кута крайньої кімнати і біжить чимдуж коридором, забігає на кухню, яка знаходиться в іншій крайній точці нашого «житла». І в той момент, коли він спиняється на карнизі, його очі стають сумними-сумними, бо він нарешті усвідомлює, що це все, на що він може тут розраховувати.

Ви запитаєте: чому жінка-коробка? А все просто. Якщо намалювати мій щоденний маршрут, то він буде виглядати наступним чином: ранок; пробудження; усвідомлення того, що вісім годин нічного сну минули в стінах коробки; відрізок розміром в 5 хвилин до наступної коробки під назвою «маршрутка». Ця коробка гнітить особливо. Погодьтеся, трястись п'ятдесят хвилин в обмеженому просторі мало заповненому киснем, споглядаючи втомлені пригнічені погляди пасажирів, – не найкращий спосіб проведення часу.

Хоча деколи, коли дивлюсь на цих втомлених життям людей, я думаю про себе і радісно усвідомлюю, що в мене ще не все втрачено. Бо коли я дивлюсь на себе в дзеркало, то в таких же втомлених очах я бачу якийсь незрозумілий вогник – маленьку негаснучу віру в те, що все так не буде. І це мене тішить і додає жаги до життя.

Так, на чому я зупинилась, ага – п'ятдесят хвилин в коробці-маршрутці; далі знов відрізок часу розміром хвилин в п'ятнадцять – від маршрутки до коробки-роботи. По дорозі я ще деколи заглядаю до крамниці (теж, до речі, коробка). Далі ще п'ять хвилин відкритого простору і знову вісім годин в корбці-робочому кабінеті. А, я пропустила обідню перерву. Це такий собі ковток свободи у цьому безмежному морі обмежень. Це ціла година вільного часу. Це просто екстаз. Уявіть собі - можна просто гуляти, можна пробігтись по магазинах, можна посидіти на лавочці – варіантів море. Я впадаю в ейфорію і коли приходить найвищий пік насолоди, на годиннику чомусь вибиває друга година.

І хто я після цього всього, як не жінка-коробка? Я вже не буду продовжувати, що решту дня рухається по тому ж маршруту – тільки в зворотньому напрямку.

Так, я жінка-коробка, але не забувайте, що в мене в очах – вогники-надія, які дають мені віру в те, що ще не все втрачено, що буде свято і на моїй вулиці, бо я не тільки жінка-коробка.

Я - жінка-фурор, жінка-вибух, жінка-феєрія, жінка-свято, жінка-екстаз!
Олександра Личак

Додано - 20-03-2008

Додати коментар