«Третього не дано». Ігор Скляр — не капризує...

Сьогодні завершається львівський етап зйомок чотирисерійного фільму „Третього не дано”. Стрічка є продуктом спільної праці київської компанії Film.UA та російської студії "Пріор". Заправляє „парадом” режисер - Сергій Сотніченко. Бюджет картини наразі не розголошується, проте режисер запевнив, що він — маленький.



... До знімального майданчика мене ведуть знаки — воєнний німецький плакат на старій львівській стіні, напис „Halt!” на маскувальній сітці, раритетні ретроавтівки. Перехрестя вулиці Льва та Рибної аж кишить. Машини, автобуси, риштування, розкладачки з гарячими напоями, масовка у костюмах, гримери, костюмери, пересічні перехожі...



Загалом знімальна група складається із шістдесяти осіб. Одним з головних героїв картини є Ігор Скляр — виконавець легендарної пісні "Комарово". Спокійно блукає між авто з кавою у руках. Курить...



Приближені кажуть, Скляр дуже не вибаглива зірка. Не капризує. П’є багато кави. Якщо принесуть ще щось - не відмовиться, але й не вимагає „марципанів”...



А тим часом за рогом вже тривала зйомка. Фільмували епізод у салоні машини. Студентку-радистку, роль якої виконує Ірина Бистрякова, дочка відомого композитора, везли „на смерть”. Через вікно ретроавтівки виднілися заплакані очі і побите обличчя. Гримери поправляли грим дівчині. Помічник режисера прилаштовував камеру, готував зброю для гучного пострілу...



Врешті помічник режисера подав команду починати. Мотор загурчав, авто рушило вулицею довкола будинку. Здивування перехожих, яким трапилося бачити довоєнне авто з одного вікна якого нестерпно плаче побита жінка, а з іншого стирчить спина оператора, не мало меж... За словами режисера Сергія Сотніченка, це знімали сцени „хеппі-енду”, де комусь подарують життя, коштом смерті іншого...



„Опікун” ретроавтомобілів, віце-президент Всеукраїнського історико-техгнічного товариства Руслан Рейдель розповів, що у зйомках задіяно п’ять одиниць ігрової ретроавтомобільної техніки, серед яких, зокрема, автомобілі Опель Адмірал, БМВ 1938-1939 років та два мотоцикли. Скільки обійшлася знімальній групі оренда автівок — комерційна таємниця, але якби хто хотів таку довоєнну „лялю” позичити собі на весілля, то година оренди коштує 50 доларів.



За словами Сергія Сотніченка, нині ще зніматимуть у Львові інтер’єрні кадри на вулиці Чайковського та Костюшка. Далі знімальна група поїде до Києва. Неподалік столиці зніматимуть засекречений об’єкт в Карпатах.



Сергій Сотніченко з цього приводу жартує: „У нас як у кіно. Вночі знімаємо день, вдень – ніч, а Карпати намагаємося знайти під Києвом...”. Зйомки планують завершити до 10 листопада, а на широкі екрани стрічка вийде навесні 2009 року.



Сергій Сотніченко
Режисер:

Знімаємо воєнно-польовий детектив, де в бій вступає дві розумні сили — німецьки розвідник, який працює у нас в тилу і наш розвідник, який працює в німецькому тилу. Провадиться свого роду шахова карточна гра. Німці у Карпатах затіюють справу, про яку російська сторона нічого не знає.

Вони засилають туди групу, одну, згодом другу, третю, для того щоб розібратися що ж там діється. Як результат виявляється що німці блефують, розігрують історію і наші їх викривають.

Чому Львів? Це зручне місце для зйомок. Оскільки місце дії означене як Станіслав, то ми вирішили вибрати Львів. Зрештою могли б поїхати і у Івано-Франківськ, але це вже зовсім інше місто, ніж те що було у 1943 році.

Що ж до жанру, то стрічка не стільки історична, як соціальна. Тут війна війною, але мене більше цікавлять людські стосунки. Тому акторам цікаво грати, бо солдати перш за все грають не солдатів, а людину. Ось у мене один із розвідників хотів бути клоуном, інший закінчив факультет іноземних мов і зі всіма спілкується на „ви”, інтелігент то мозку костей, а тертій — моряк. І ось вони одне одного підколюють.



Це не клоунада, але на війні без гумору не можна. Є тут і любовна історія. Не радистки Кет, яка спасає дітей, а просто душевна людська історія, коли закохуються двоє. Ірина Бистрякова грає молоду студентку яку відправляють як радистку за лінію фронту. Вона вперше грає.

Я її переконав, коли пояснив, що переходячи лінію фронту ти харахоришся, а перейшовши через лінію фронту, перепрошую вкачалася. Ось вона і грає розгублену дівчину, яка час відчасу бере себе у руки, а тоді відвертається і реве. Цікава роль, яка показує, як жінка поводиться у екстремальній ситуації.



Не грім-баба, яка прийшла, всіх розстріляла, її б’ють, а вона сміється, не образ Зої Космодимянської, а людини, яка може заплакати.

Божена Городницька, для JeyArt

Додано - 21-10-2008

Додати коментар