Сашко Положинський: «Моє життя — доволі хаотичне»

Кожен прокидається по-різному. Хтось робить це протягом трьох годин поспіль під ковдрою, хтось — відразу вмикає радіо чи телебачення. Близько місяця вже існує ранкове шоу на радіо «Європа-плюс», яке покликане піднімати людей України і дарувати їм гарний настрій та заряд бадьорості.

Я не змогла втриматись і розпитала про усяку всячину одного з ведучих цієї програми — лідера гурту «Тартак» і просто дивовижну людину Сашка Положинського.

— Доброго дня! Розкажіть, будь ласка, чим ви зараз займаєтесь?

— Працюю на ранковому шоу…

— ДСП-шоу на «Європі Плюс»? Що для вас є найбільш привабливим у цьому проекті, адже певно, доводиться так рано вставати…

— Те, що там створені максимально зручні умови для роботи, мінімальні зобов'язання… А необхідність рано вставати навіть допомагає мені себе дисциплінувати і вносить хоч якусь стабільність у моє досить хаотичне життя.

— У вас хаотичне життя?

— Доволі хаотичне.

— У ЗМІ досить часто зустрічаються публікації про визнання вас найбажанішим чоловіком України. Як ви до цього ставитесь?

— Ніколи такого не зустрічав. Думаю, у Вас хибна інформація…

— У студії ДСП говорять, що це вже не є новий проект, у якому ви задіяні, чи це справді так?

— Не думаю, що це так. Проекту, насправді, і місяця ще немає…

— Ясно. Уявімо тоді приблизний розклад вашого дня. Що це може собою являти?

— В даний момент це ранній підйом (о 5:30), невеличка зарядка, гігієнічні процедури, збір, дорога на студію, потім прямий ефір, обговорення ефіру і якихось налаштувань на наступний день…

— Із Кузьмою та Романом Давидовим?

— Не тільки. Над створенням шоу, як правило, працює ціла команда людей. Тому в кожного можуть бути якісь зауваження…або не бути ніяких зауважень… Потім — різні поточні справи: зустрічі, інтерв'ю, от як з Вами, наприклад… Якщо є якась студійна робота — відповідно, робота на студії… В різні дні — різні справи. Часом у футбол ходжу грати з колегами по музичній діяльності, ввечері, як правило, займаюсь хатніми справами або відпочиваю — дивлюсь телевізор, читаю, слухаю музику, спілкуюся в Інтернеті, відповідаю на питання в гостьовій нашого сайту…

— А яку ви ще музику слухаєте, крім своєї власної?

— Різну, абсолютно різноманітну.

— А як ви ставитесь до молодих гуртів? Ви підтримуєте «Роллікс»…

— До молодих гуртів я ставлюсь абсолютно відповідно до того, що вони собою являють. Якщо гурт цікавий у музичному плані — я ставлюсь добре. Якщо гурт цікавий як у музичному, так і в особистому плані — ще краще. Якщо музика — класна, але люди — так собі , — трошки гірше. Якщо і музика не дуже, і люди…то взагалі ніяк не ставлюсь.

— А більше у нас яких гуртів?

— Це важке питання, не знаю.

— Добре, скажіть, коли вас можна буде побачити на великому концерті у Києві?

— Уявлення не маю.

— А від чого це залежить? Фінансові питання?

— Від організаторів концерту. Я абсолютно не переймаюсь тим питанням, будуть у нас концерти чи ні. В грудні минулого року ми влаштували собі сольний концерт, і я відчув різницю. Коли все створено спеціально під тебе — світло, звук, декорації, відео-шоу, коли люди прийшли спеціально на тебе, — різниця вражає. І це ні в яке порівняння не йде з тими «солянками», у яких українським виконавцям найчастіше доводиться виступати. Власний концерт можна влаштувати тільки тоді, коли маєш спонсора і відповідне фінансування. Це дуже дорого, складно, і я не впевнений, що навіть такий гурт як «Тартак» здатен окупити всі ті витрати лише за рахунок вхідних квитків. Що ж стосовно збірних концертів, то там зазвичай вхід безкоштовний, є організатори-спонсори, все розраховано на широкий загал… На щастя, «Тартак» має досить високоавторитетні позиції серед організаторів, і нам дають можливість пограти досить тривалий шматок часу. Це нагадує сольний концерт, але все одно не те…Хочеться виступати на «сольниках»… :)

— А ви не проводите якоїсь паралелі: ви записали разом з гуртом «Роллікс» пісню, що увійшла до їхнього дебютного альбому, і ваші колишні музиканти — я маю на увазі Муху Самойла та Валіка — теж брали участь у створенні тієї ж платівки. Можливо, це було якось закладено з самого початку — ідея підтримки молодих гуртів тощо?

— Ну, не факт, що є взаємозв'язок, просто «Роллікси» знайомі і з одними, і з іншими, і чому би людям одне одному не допомагати, якщо люди варті тієї допомоги? Тому я ніяких паралелей чи взаємозв'язків не шукаю і не бачу.

— А чи плануєте ви записати композиції ще з якимись виконавцями?

— Наразі ні, ми нічого поки що не плануємо.

— Скажіть, який ви були у студентстві?

— Звичайний… Такий як зараз…

— Як ви ставитесь до студентської діяльності взагалі? До того, що студенти з перших курсів починають працювати?

— Дуже позитивно ставлюсь до діяльності взагалі. Тут важливо те, що людина ставить у цій діяльності за мету, і тоді треба розбирати кожен окремий випадок.

— Що для вас найголовніше в житті?

— Знаєте, такі узагальнені питання не можуть мати якоїсь конкретної відповіді.

— Що для вас — щастя?

— Не знаю. Сьогодні я щасливий від одного, завтра — від іншого. Знов-таки, щастя — поняття дуже обмежене. Глобальне щастя може бути дуже суб'єктивним, короткочасним, виокремленим з чогось. Я почуваюся щасливою людиною, але це в тому випадку, якщо я штучно ізолюю себе від навколишнього середовища. Коли ж я отримую якусь інформацію з того середовища, яка мене не стосується, але вона мене зачіпає…Ну, як я можу почуватися особисто щасливим, коли я дивлюсь по телебаченню репортаж про те, як внаслідок незрозумілого вибуху у Дніпропетровську загинули ні в чому не винні люди? І деякі люди аж занадто варті того, щоб жити, тому що за відгуками інших людей, які їх знали, — це були неймовірно класні люди… А вони загинули через чиюсь халатність. То як я, у виокремленому стані дуже щаслива людина, можу таким почуватись, коли я про все це дізнаюсь?

Або як я можу бути щасливим, коли я навколо себе бачу багато нещасних людей, котрі не мають можливості насолоджуватись життям? Вони навіть не допускають думки: «А воно, життя, дане нам не для того, щоб мучитись, а для того, щоб отримувати насолоду від нього. Для того, щоб давати собі жити й іншим, тим, хто прийде після нас»! Реальне життя — зовсім інакше. Воно не дає деяким людям ні краплі вільного часу, якогось зовнішнього стимулу, щоб задумуватись от над такими речами. Тому питання «що таке щастя?» насправді дуже складне.

— Що для вас — Інтернет?

— Можливість передачі та отримання інформації.

— От ви не так давно посилали «Музичний Лист Щастя». Чи пишете ви взагалі СМС? Якщо так, то як часто?

— Смс-ки — дуже зручний спосіб спілкування, тому що «жива» розмова часто містить у собі багато зайвої інформації, емоцій, роздумів і так далі. А СМС дає можливість концентрувати увагу на тому, що потрібно, виокремити головне.

— Добре, а скільки СМС-ок на день ви зазвичай посилаєте? Уявімо звичайний день…

— Кілька десятків.

(Я це спитала не просто так. Існує давньоіндіанське повіря, що людина, котра має душу підлітка, посилає на день більше 15 смс-ок. От і випала нагода перевірити Сашка:)).

— Що ви можете порадити молодим людям, студентам? От такий собі «секрет успіху від Сашка Положинського»?

— Як музикант я можу порадити слухати побільше класної музики, любити українську музику і підтримувати її. Як патріот я можу побажати любити свою землю і свій народ. Як людина, котра займається улюбленою справою, я раджу шукати себе і в тому, що кожен для себе знайде, намагатись досягти якогось максимуму.

кавувала Тетяна Бондарь, для JeyArt

Додано - 30-10-2007

Додати коментар