Загадкові варіації в театрі Заньковецької

Якщо ти виходиш з театру без відчуття, що ти отримав відповідь на якесь зі своїх внутрішніх запитань, це можна розцінити двояко. Або театр - не театр зовсім, або ж у тебе внутрішніх запитань немає. Про це я заявляю авторитетно і майже несуб'єктивно. І так само авторитетно і майже несуб'єктивно я заявляю, що з кожного правила є вийнятки. От до прикладу, у Львівському дуже академічному кх-кх театрі імені Марії Заньковецької є аж одна вистава, після якої не шкодуєш за витраченими на квиток гривнями.

Мова йде про "Загадкові варіації" за Еріком-Емануелем Шміттом. Останній, до речі, француз. А французи, як відомо, в драматургії - одні з найсильніших. Ну бо хто ще може зі звичайнісінької на перший погляд життєвої ситуації витягти стільки чистоти і бруду, що їх вистачило б на десять вистав, і помістити всю ту чистоту і весь той бруд в одну двогодинну історію? Французи! І головне, щоб до такого доброго драматургічного матеріалу взялися люди, котрі вміють чути і відчути закладений до тексту зміст.

Такі люди й взялися до "Загадкових варіацій". Ролі виконують Богдан Козак та Олег Стефан. Кажуть ще, що якусь участь у створенні вистави взяв Вадим Сікорський (режисер театру Заньковецької), однак моя розвинута жіноча інтуїція підказує, що якщо п. Сікорський і брав участь у створенні цього чорно-білого витвору, то лише номінальну.

Богдан Козак у театральному житті, м'яко кажучи, особа непересічна. Це він керує підростаючим поколінням театралів в Університеті Франка. Це він долучився до випуску перекладених українською мовою записок всесвітньовідомого Єжи Гротовського. Це все він. Його вважають академіком театру. І, як на мене, слово "академік" тут слід розуміти як "той, що знає театр досконало", а не як "академічний".

Олег Стефан - актор одного з найкращих в Україні театрів - Львівського академічного імені Леся Курбаса. Чи варто провадити далі?

Деколи у глянцевих журналах можна зустріти вислів "бомбова суміш". JeyArt, звісно, не глянцевий журнал, однак цей вислів хоча б опосередковано треба вжити. Бо "Загадкові варіації" - це таки бомбова суміш. Сюжет робить різкі повороти не двічі і навіть не тричі. Драматург тримає глядача в напрузі до самого фіналу. Робить це майстерно та інтелігентно. Як французи:) І ще багато-багато слів я б могла тут написати, але не буду - вам нецікаво буде дивитися.

Шмітта, на мою думку, можна ставити виключно на камерній сцені - там, де видно актора з усіх сторін. Там, де ти як глядач сам береш безпосередню участь у виставі. Це надихає, створює відчуття інтимності, збагачує.

"Загадкові варіації" - на диво аскетична вистава. Декорацій - мінімум (якісь окремі прдмети меблів, сумка з диктофоном і все). Кольори - чорний і білий. Костюми - простого покрою. Відтак стає ще більш помітним емоційний стан персонажів (так, саме персонажів, а не акторів), котрі протягом майже усієї вистави ходять по лезу. Вони намагаються сказати одне одному правду, однак постійно падають до страху бути викритим. Відтак переводять розмови на інші теми, при цьому наче спілкуючись про те саме. Звинувачення, образи, мовчанки - усе тут має глибокий метарівень. Дуже цікаво спостерігати за тим, як актори на перший погляд непомітно відкривають його. Це, здається, єдина вистава в театрі Заньковецької, де таке відбувається не випадково, а навмисно.

Я завжди упереджено ставилася до театрів, котрі працюють в "побутовому" напрямку. До тих "закладів культури", що звикли працювати на маси. До тих, що не відповідають вимогам часу і не чують їх. Навіть коли ставлять щось псевдоскандальне (псевдо, бо наспраді просто брудне) на кшталт "Монологів вагіни". Тому йшла на "Загадкові варіації" з певним скепсисом - театр Заньковецької для мене, молодої і претензійної, давно вже мертвий. Тому була здивована, що тут ще десь щось відбувається. А потім подумала-подумала, та й зрозуміла - доля театру Заньковецької у цій постановці хіба що в тому, що  вистава відбувається у його приміщенні. І все.

Раджу відвідати "Загадкові варіації". Потім раджу відвідати "Замшевий піджак" з "Монологами вагіни". І вже тоді раджу робити висновки. Ось.

Ганна Вдруг, JeyArt

Додано - 09-09-2007

Додати коментар